Антикорупційна
Громадська Спілка
«СОВІСТЬ»

1.4.3. Проект Закона Украины «Про українську мову і засади державної мовної політики »

ПОЯСНЮВАЛЬНА ЗАПИСКА

до проекту Закону України «Про українську мову і засади державної мовної політики»

 

  1. Обґрунтування необхідності прийняття законопроекту

Однією з головних ідентифікуючих ознак нації є створена нею мова. Кожна мова несе в собі ментальні, семантичні і світоглядні риси відповідної нації, комплекс яких складає її унікальний неповторний образ. Саме тому мова кожної нації має непересічну культурологічну і інтелектуальну цінність для всього людства.

Україна багатонаціональна і тому багатомовна держава. Саме на народ України, на його державні органи покладена відповідальність за збереження і розвиток насамперед унікальних мов корінних народів України; мов, що виникли і збереглись тільки на території України. І серед них титульна мова – українська.

Саме багатонаціональність і наявна різномовність народу України є його невичерпним ресурсом для інтелектуального, культурного і духовного розвитку, потужним фундаментом, здатним забезпечити успішне вирішення проблем і викликів сучасного світу.

Демократичні традиції народу України, його прагнення до загальнолюдських цінностей, вимагають від держави Україна забезпечити рівні права і комфортне спілкування кожного мешканця України, незалежно від нації, мови і місцеперебування.

На підставі ст.. 21-24 конституції України кожен громадянин має рівні з іншими громадянами права і свободи. Обмеження прав за різними ознаками, в т.ч. за соціальними, неприпустимо.

Але станом на 01.09.2016 р. в Україні немає затвердженого належним чином Правопису Української мови, тлумачного словника державної мови.

Таким чином кожен громадянин, у відповідності до Конституції України, має право використовувати такий правопис української мови і такий тлумачний словник державної мови, який йому подобається, або навіть власний.

Такий стан дає право кожному громадянину самостійно визначати і змінювати семантичний зміст Законів України, вироків, постанов судових органів, інших нормативно правових актів. Цей шлях може привести до повного правового безладу і руйнації держави.

Певний крок у вирішенні цих питань було зроблено Верховною Радою України з прийняттям Закону України « Про засади державної мовної політики» № 5029-VI  від 3 липня 2012 р.

Проте багато питань захисту, розвитку, забезпечення використання і створення умов для вивчення титульної української мови не були вирішені.

В свою чергу надання права Кабінету Міністрів України затверджувати і змінювати Правопис Української мови і тлумачний словник державної мови, якою пишуть Закони України, є нелогічним і непослідовним

Автор законопроекту намагався максимально зберегти всі норми захисту мовних прав громадян, закладені законодавцем в  Законі України « Про засади державної мовної політики», а також врахувати всі доступні йому конструктивні пропозиції, що були оприлюднені в ЗМІ під час його обговорення і після прийняття.

2. Цілі і завдання законопроекту

 

У проекті Закону України «Про українську мову і засади державної мовної політики» відповідно до Конституції України визначається порядок застосування мов України, принципи мовної політики держави та її обов’язки щодо забезпечення конституційного права людини на вільне використання мов.

Цей Закон має на меті  забезпечення безумовного збереження і розвитку української мови, інших унікальних мов корінних народів України і всього мовного різноманіття народу України.

Гарантування права мовного самовизначення кожної людини, забезпечення мовної інтеграції громадян України в світову спільноту.

Закладення міцного мовно – правового фундаменту під існуючу нормативно – правову конструкцію законодавства України, здатного забезпечити її подальший гармонійний розвиток.

              

3. Загальна характеристика і основні положення законопроекту

Законопроект складається з преамбули, восьми  розділів, 30 статей.

В окремих розділах вирішуються питання, пов’язані з визначенням загальних положень, мети, основних завдань і принципів мовної політики держави, видів і статусу різних мов, що традиційно вживаються в Україні, структури української мови як титульної, визначення  і  використанням регіональних мов інших мов народу України в публічному житті, з організацією виконання Закону тощо.

У порівнянні зі скасованим Законом України « Про засади державної мовної політики», запропонований проект зберігає пріоритетні права людини при вирішенні мовних питань, при цьому забезпечує чітку ідентифікацію, структуризацію, правову фіксацію і захист української мови.

Законопроект визначає:

компетенцію і відповідальність різних рівнів державної влади за збереження і розвиток української мови (ст.. 6 законопроекту).

межі припустимого використання і функціонального призначення кожного виду української мови.( ст..ст 7-11 законопроекту).

В законопроекті визначені мови міжнаціонального – українська, російська -, а також міжнародного спілкування. народу України. .( ст..ст 13, 14 законопроекту).

Законопроектом визначені унікальні мови народу України, до яких входить і українська.

Законопроектом, у порівнянні з Законом України « Про засади державної мовної політики» запропоновано збільшену до 20% (проти 10%) норму критерію для визначення статусу мови, як регіональної стосовно наявності кількості її носіїв від загальної кількості мешканців регіону.( ст. 12  законопроекту).

В законопроекті окремими розділами (відповідно 3-м і 4-м) представлені «Захист прав і свобод людини і громадянина» і « Державні гарантії збереження і розвитку мовного потенціалу народу України».

4. Стан нормативно-правової бази у даній сфері правового регулювання

Законодавство України про мови складається з Конституції України, Закону України « Про засади державної мовної політики», Декларації прав національностей, Закону України «Про ратифікацію Європейської хартії регіональних мов або мов меншин» та інших міжнародних договорів України, згоду на обов’язковість яких надала Верховна Рада України. Особливості використання мов в різних сферах суспільного життя регулюються відповідними нормами інших нормативно-правових актів: Законами України “Про освіту”, “Про дошкільну освіту”, “Про позашкільну освіту”, “Про загальну середню освіту”, “Про вищу освіту”, Цивільним процесуальним кодексом України, Господарським процесуальним кодексом України, Кодексом адміністративного судочинства України, Кримінально-процесуальним кодексом України, Законами України “Про нотаріат”, “Про адвокатуру”, “Про вибори Президента України”, “Про вибори народних депутатів України”, “Про вибори депутатів Верховної Ради Автономної Республіки Крим, місцевих рад та сільських, селищних, міських голів”, “Про всеукраїнський та місцеві референдуми”, “Про органи реєстрації актів громадянського стану”, “Про культуру”, “Про кінематографію”, “Про інформацію”, “Про телебачення і радіомовлення”, “Про інформаційні агентства”, “Про порядок висвітлення діяльності органів державної влади та органів місцевого самоврядування в Україні засобами масової інформації”, “Про поштовий зв’язок”, “Про телекомунікації”, “Про рекламу”, “Про національні меншини в Україні”, “Про місцеве самоврядування в Україні”, “Про місцеві державні адміністрації», “Про службу в органах місцевого самоврядування”, “Про лікарські засоби”, “Про географічні назви», „Про Регламент Верховної Ради України”, Постановою Верховної Ради України “Про затвердження положень про паспорт громадянина України, про свідоцтво про народження та про паспорт громадянина України для виїзду за кордон” .

Прийняття проекту цього Закону як базового тягне за собою зміни у вищевказаних нормативно-правових актах. Ці зміни відображені в розділі 9 «Перехідні положення» цього законопроекту.

 

 

5. Фінансово-економічне обґрунтування

 

З урахуванням того, що у Державному бюджеті передбачені кошти на забезпечення розвитку і функціонування української мови як державної та на імплементацію Закону України «Про ратифікацію Європейської хартії регіональних мов або мов меншин», введення в дію цього законопроекту не потребує додаткових бюджетних коштів.

 

 

6. Прогноз очікуваних соціально-економічних, правових та інших наслідків застосування Закону після його прийняття

 

Із прийняттям Закону України «Про українську мову і засади державної мовної політики» будуть визначені правові засади забезпечення ідентифікації, збереження, розвитку і функціонування української мови в усіх сферах суспільного життя, гарантування дбайливого ставлення до регіональних мов і інших мов народу України, забезпечення прийнятних і виправданих форм використання цих мов у діяльності місцевих органів державної влади і органів місцевого самоврядування, в освіті, у діловому та професійному спілкуванні.

Чітка правова і функціональна структуризація і визначеність української мови усуває правову невизначеність її статусу і можливість багатоваріантності тлумачень семантичного змісту законів, шляхом застосування альтернативних правописів і тлумачних словників української мови.

Правова урегульованість мовних відносин у суспільстві є передумовою для вирішення головного завдання української державності – консолідації народу України, інтеграції всіх громадян в єдину громадянську мультикультурну спільноту України.

Визначення чіткої відповідальності різного рівня структур виконавчої і законодавчої влади за забезпечення функціонування різних видів української мови, забезпечить не тільки її збереження, але і розвиток.

Прийняття проекту Закону України «Про українську мову і засади державної мовної політики» забезпечить не тільки стабілізацію суспільних відносин в мовній політиці а й створить міцний мовно – правовий фундамент для подальшої законотворчості.

Депутат Київської обласної ради                                               

шостого скликання

 

 

ПРОЕКТ Закону 

Закон України

Про українську мову і засади державної мовної політики.

 

Вступ.

Розділ 1. Загальні положення.

Ст. 1. Визначення термінів.

Ст. 2. Законодавство України про мови.

Ст. 3. Завдання державної мовної політики.

Ст. 4. Мета  і принципи державної мовної політики.

 Розділ 2. Мови народу України.

Ст. 5. Види мов народу України.

  1. Титульна мова народу України.
  2. Регіональні мови народу України.
  3. Мови міжнаціонального спілкування народу України.
  4. Мови міжнародного спілкування народу України.
  5. Унікальні мови народу України.

Ст. 6. Українська мова народу України.

Ст. 7. Державна мова народу України.

Ст. 8. Офіційна мова народу України.

Ст. 9. Професійна українська мова.

Ст. 10. Літературна українська мова.

Ст. 11. Ненормативна українська мова.

Ст. 12. Регіональні мови народу України.

Ст. 13. Мови міжнаціонального спілкування народу України.

Ст. 14. Мови міжнародного спілкування народу України.

Ст. 15. Унікальні (корінні) мови народу України.

 

Розділ 3. Захист мовних прав і свобод людини і громадянина.

Ст. 16. Захист мовних прав і свобод.

Ст. 17. Відповідальність за порушення мовних прав і свобод.

Ст. 18. В сфері виборчого процесу.

Ст. 19. В сфері судочинства, досудового розслідування, дізнання і

прокурорського нагляду.

Ст. 20. В сфері економічної і соціальної діяльності

Ст. 21. В сфері освіти

Ст. 22. В сфері наукової діяльності, інформатики та культури

Ст. 23. Мова засобів масової інформації і видавництв

Ст. 24. В сфері реклами і маркування

Ст. 25.  В сфері оформлення офіційних документів і нотаріату

Розділ 4. Державні гарантії збереження і розвитку мовного потенціалу народу України.

Ст. 26. Державні гарантії мовного самовизначення.

 

Ст. 27. Державні гарантії в сфері освіти, науки та культури.

 

Ст. 28. Державні гарантії  в сфері державного управління і місцевого самоврядування

Розділ 5. Сприяння розвитку української мови і культури за межами

 

України.

Ст. 29. Сприяння збереженню  і розповсюдженню титульної

(української)  мови і  культури за межами України

Розділ 6.   Виконання Закону України « Про українську мову і засади   

державної мовної політики».

Стаття 30. Виконання цього Закону

Розділ 7. Прикінцеві положення.

Розділ 8. Перехідні положення.

 

Відповідно до положень Конституції України, Декларації прав національностей, Закону України «Про ратифікацію Європейської хартії регіональних мов або мов меншин» тощо

враховуючи, що вільне використання мов у приватному і суспільному житті, відповідно до принципів, проголошених у Міжнародному пакті Організації Об’єднаних Націй про громадянські і політичні права та духу Конвенції Ради Європи про захист прав і основоположних свобод людини, є невід’ємним правом кожної людини;

надаючи важливого значення зміцненню статусу – української мови як одного з найважливіших чинників національної самобутності Українського народу, гарантії його національно-державної суверенності;

усвідомлюючи історичну відповідальність перед світовою культурою за збереження і розвиток унікальних мов народу України;

виходячи з того, що тільки вільний розвиток і рівноправність усіх національних мов, висока мовна культура є основою духовного взаєморозуміння, культурного взаємозбагачення і консолідації суспільства,

цим законом визначається засади державної мовної політики в Україні.

Розділ І
ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ

Стаття 1. Визначення термінів

Терміни, використані в цьому Законі, вживаються у такому значенні:

державна мова - закріплена законодавством українська письмова мова, якою держава звертається до мешканців України;

діловодство – система правил та вимог до семантичної структури та послідовності при складанні ділових паперів.

літературна українська мова – це письмова і усна мова, яка є

 

основною мовою спілкування громадян в Україні,

мова міжнаціонального спілкування - літературні мови, які забезпечують вільне спілкування, міх статистично всіма мешканцями країни, незалежно від їх національності;

 

мова міжнародного спілкування – літературна мова, яку представники народу України найчастіше використовують для письмового та

 

усного спілкування з представниками народів інших держав. Викладання цих мов обов’язкове в учбових закладах України.

мовна група – група осіб, що проживає в Україні, яка має спільну рідну мову;

мовна меншина – група осіб, що проживає в Україні, яка має спільну рідну мову, що відрізняється від державної мови, та яка за своєю чисельністю менша, ніж решта населення держави;

ненормативна українська письмова та усна мова – це  мова що, складається із українських слів, що не увійшли в належним чином затверджений  тлумачний словник літературної української мови.

мова національної меншини – це мова меншини, що об’єднана спільним етнічним походженням;

офіційна  письмова і усна українська мова - це основна мова,якою всі державні установи, юридичні особи і їх офіційні представники під час здійснення службових повноважень спілкуються між собою та звертаються до фізичних осіб.

професійна українська мова – це письмова і усна офіційна українська мова, доповнена спеціальними українськими термінами , уживаними представниками кожної професійної групи.

регіон – окрема самоуправна адміністративно-територіальна одиниця, що може складатися з Автономної Республіки Крим, області, району, міста, селища, села;

регіональна мова або мова меншини – це мова яка традиційно  використовуються  в  межах  певної   території держави громадянами цієї держави, які складають групу, що за своєю чисельністю менша, ніж решта населення цієї держави; та відрізняється від титульної мови (мов) цієї держави; територія, на якій поширена регіональна мова – територія однієї або кількох адміністративно-територіальних одиниць України (Автономної Республіки Крим, області, району, міста, селища, села), де регіональна мова є засобом комунікації певної кількості осіб, що виправдовує здійснення різних охоронних і заохочувальних заходів, передбачених у цьому Законі;

регіональна мовна група – група осіб, що проживає у певному регіоні (населеному пункті), яка має спільну рідну мову;

 

рідна мова – це мова, яку особа самостійно визначає як рідну;

титульна мова – мова титульної нації, назва якої однорідна назві держави;

унікальна мова – мова тієї нації народу України , яка ніде в світі не стала титульною, а її чисельність в Україні перевищує чисельність відповідної діаспори в кожній іншій країні світу.

 

Стаття 2. Законодавство України про мови

1. Законодавство України про мови складається з Конституції України,

Декларації прав національностей, цього Закону, Закону України «Про ратифікацію Європейської хартії регіональних мов або мов меншин», «Про національні меншини», Закону України «Про ратифікацію Рамкової конвенції Ради Європи про захист національних меншин», та інших законів України, а також міжнародних договорів, що регулюють використання мов, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України.

 

Основи державної мовної політики визначаються Конституцією України, а порядок застосування мов в Україні – виключно цим Законом, з

 

норм якого мають виходити інші правові акти, що визначають особливості використання мов в різних сферах  суспільного життя.

2. Якщо чинним міжнародним договором України, згода на обов’язковість якого надана Верховною Радою України, встановлені інші правила, ніж ті, що передбачені в законодавстві України про мови, то

 

застосовуються норми, які містять більш сприятливі положення щодо прав людини.

 

 

Стаття 3. Завдання державної мовної політики

 

         3.1. Державна мовна політика в Україні має своїм завданням:

1. Забезпечення безумовного пріоритету збереження, всебічного розвитку і розповсюдження вживання української мови.

     Збереження та розвиток української мови в тому числі шляхом її ідентифікації і відокремлення від інших мов, фіксації  її в словниках та затвердження єдиного для всіх видів української мови правопису.     

     Створення державою умов для вивчення української мови всіма громадянами України незалежно від віку , національності та місця проживання.

 2. Створення умов для гарантованого збереження та розвитку унікальних мов народу України.

3.Регулювання суспільних відносин у сфері збереження, сприяння розповсюдженню і вживанню регіональних мов інших національностей народу України.

4. Регулювання суспільних відносин у сфері сприяння вивченню і використанню народом України мов інших народів світу, насамперед мов міжнародного спілкування офіційно визнаних Організацією Об’єднаних Націй.

          5. Охорона конституційних прав громадян в сфері мовної політики, виховання шанобливого ставлення до національної гідності людини, її мови і культури, зміцнення єдності українського суспільства.

 

Стаття 4. Мета і принципи державної мовної політики

 

1. Державна мовна політика України базується на:

1.1.Усвідомленні історичної відповідальності народу України перед світовою спільнотою і своїми нащадками за збереження і розвиток української мови, інших унікальних мов народу України.

1.2. Гарантуванні збереження і вільного розвитку регіональних мов або мов інших національностей народу України, а також права мовного самовизначення і мовних уподобань кожної людини.

2. При здійсненні державної мовної політики Україна дотримується таких цілей і принципів:

а) забезпечення на всій території України необхідних умов для безумовного добровільного вивчення української мови всіма мешканцями України.

 

б) забезпечення умов для вивчення регіональних мов інших мов, і викладання цими мовами з урахуванням стану кожної мови на відповідних

 

рівнях освіти у державних і комунальних навчальних закладах;

в) забезпеченні безумовного вирішення питання мовної інтеграції громадян України в світову спільноту.

г) збереження, збільшення і розвиток мовного потенціалу народу України.

3. Держава сприяє:

 

3.1.  розвитку багатомовності, вивченню мов міжнародного спілкування, насамперед тих, які є офіційними мовами Організації Об’єднаних

 

Націй, ЮНЕСКО та інших міжнародних організацій.

3.2. Впровадженню у суспільну свідомість ідеї, що багатомовність є великим позитивним ресурсом, а не проблемою народу України.

 

Розділ 2

Мови народу України

 

Стаття  5. Види мов народу України.

 

        1. У контексті Європейської хартії регіональних мов або мов меншин, до мов народу України відносяться:

 білоруська, болгарська, вірменська, гагаузька, ідиш, караїмська, кримськотатарська, кримчацька, молдавська, німецька, новогрецька, польська, ромська, російська, румунська, русинська,  словацька, угорська, українська.

       2. За територіальною та функціональною ознаками мови України діляться на наступні види:

2.1. Титульна мова народу України : українська.

2.2. Регіональні мови народу України: білоруська, болгарська, вірменська, гагаузька, ідиш, караїмська, кримськотатарська, кримчацька, молдавська, німецька, новогрецька, польська, ромська, російська, румунська, русинська , словацька, угорська.

          2.3. Мови міжнаціонального спілкування народу України: російська і українська літературні мови.

          2.4. Мови міжнародного спілкування народу України: англійська, іспанська, китайська, німецька російська і французька літературні мови.

            2.5. Унікальні мови  народу України: караїмська, кримськотатарська, кримчацька, русинська, українська.

       3.  За призначенням мови діляться на наступні види:

            3.1. Державна письмова мова;

            3.2. Офіційна письмова і усна мова;

            3.3. Літературна письмова і усна мова;

            3.4.Професійні письмові і усні мови;

            3.5. Ненормативна письмова і усна мова.

 

      

Стаття 6. Українська мова

1.Українська мова народу України   - це мова, яка створена українською нацією і об’єднана єдиним правописом.

2. Українська мова письмова і усна складається з різних за призначенням видів:

1) Державна письмова українська мова;

2) Офіційна письмова і усна українська мова;

3) Літературна письмова і усна українська мова;

4) Професійні письмові і усні українські мови;

 

5) Ненормативна письмова і усна українська мова.

3. Правопис української мови  є єдиним для всіх видів української мови, письмових і усних і затверджується Законом України.

 

3.1. Використання іншого, не затвердженого Верховною Радою України, правопису української мови на території України заборонено. Виключення з цього правила становлять тільки випадки використання з науковою метою.

4. Тлумачний словник державної письмової української мови затверджується Законом України.

5. Тлумачний словник офіційної, а також літературної письмової і усної української мови затверджується Кабінетом Міністрів України.

6. Тлумачні словники професійних письмових і усних українських мов затверджується профільними міністерствами.

7. Тлумачний словник ненормативної письмової і усної української мови затверджується Національною Академією Наук України.

8. Слова, що не увійшли в повне зібрання, затверджених відповідним чином, тлумачних словників письмової і усної української мови вважаються словами іноземного походження і до української мови не входять.

 

Стаття 7.Державна мова України

 

1. Державною мовою України є українська письмова мова.

2. Державна мова України це українська письмова мова, якою держава звертається до мешканців України. Це письмова мова Конституції, Законів, Указів, постанов, рішень, вироків та інших нормативно – правових актів. Це також письмова мова міжнародних угод, офіційних документів, що посвідчують особу, або відомості про неї.

2.1. Тексти всіх законів, постанов і інших нормативно правових актів повинні складатись тільки з тих термінів, що входять в тлумачний словник державної української мови.

2.2. В разі необхідності використання нового терміну, роз’яснення змісту якого відсутнє в тлумачному словнику державної української мови, це здійснюється шляхом введення окремого підпункту закону, у відповідному розділі. Після затвердження тексту Закону Президентом України, новий термін і його роз’яснення включаються в тлумачний словник державної української мови.

3. Державна українська мова обов’язково застосовується на всій території України при здійсненні повноважень органами законодавчої, виконавчої та судової влади, у міжнародних договорах, у навчальному процесі в навчальних закладах в межах і порядку, що визначаються цим Законом.

4. Всі, вказані в п. 5. цієї статті документи повинні складатись тільки з тих термінів, що входять в затверджений законом України тлумачний словник державної української мови.

4.1. В разі необхідності використання нового терміну, роз’яснення якого відсутнє в тлумачному словнику державної української мови, це здійснюється насамперед за рахунок використання термінів, які вже увійшли в належним чином затверджені тлумачні словники інших видів української мови.

4.2.  Використання слів іноземного походження в державній письмовій українській мові припустимо тільки в разі відсутності в повному зібранні, затверджених відповідним чином, тлумачних словників письмової і усної української мови відповідного за змістом українського слова.

 

4.3. В разі виправданого використання слова іншомовного походження в державній українській мові, відповідні зміни вносяться до тлумачного словника державної української мови і затверджуються Законом. Аналогічно зміни вносяться до тлумачного словника державної української мови і в разі першого використання в державній мові українського терміну, який до того не був роз’яснений  в інших належним чином затверджених тлумачних словниках різних видів української мови.

 

4.4. Всі терміни, що включені до тлумачного словника державної української мови, повинні мати посилання на номер  і дату прийняття закону, в якому вони вперше були використані.

 

4.4.1. Всі роз’яснення термінів включених в тлумачний словник державної української мови мають бути однозначні, не припускати множинність тлумачень. Роз’яснення мають бути викладені мовою доступною розумінню пересічного громадянина.

 

4.4.2. В разі необхідності використання в Законі терміну, який вже включено до тлумачного словника державної української мови із змістом, що відрізняється від наведеного в тлумачному словнику державної української мови, то це здійснюється введенням окремого підпункту Закону у відповідному розділі. Після затвердження тексту Закону Президентом України, нове роз’яснення спеціального змісту терміну включаються до тлумачного словника державної української мови з чітким визначенням дати початку і правові межі його використання.

 

5. Державною мовою в Україні в обов’язковому порядку вносяться на розгляд, приймаються, друкуються і офіційно оприлюднюються :

5.1. Проекти законів, інших нормативних актів, що виносяться на розгляд Верховної Ради України; акти вищих органів державної влади; акти місцевих органів державної влади та органів місцевого самоврядування .

5.2. Найменування органів державної влади і місцевого самоврядування, об’єднань громадян, підприємств, установ та організацій, написи на їх печатках, штампах, штемпелях, офіційних бланках і табличках .

5.3. Виборчі бюлетені, бюлетені для голосування на всеукраїнському або місцевому референдумі.

5.4. Рішення ,  постанови , ухвали та вироки судових органів України.

5.5. Документи та акти з питань досудового розслідування, дізнання і прокурорського нагляду.

5.6. Документи нотаріального діловодства.

5.7. Міжнародні договори України.

6. Паспорт громадянина України, або документ, що його заміняє, і відомості про його власника, що вносяться до нього, виконуються державною мовою. Дія цього положення поширюється й на інші офіційні документи, що посвідчують особу громадянина України або відомості про неї (записи актів громадянського стану і документи, що видаються органами реєстрації актів громадянського стану, документ про освіту, трудова книжка, військовий квиток та інші офіційні

 

документи), а також документи, що посвідчують особу іноземця або особу без громадянства.

 

7. Обов’язковість застосування державної мови чи сприяння її використанню у тій чи інший сфері суспільного життя не повинні тлумачитися як заперечення або применшення права на користування регіональними мовами або іншими мовами у відповідній сфері та на територіях поширення.

 

8. Жодне положення цього Закону не може тлумачитися як таке, що спрямоване на звуження сфери використання державної української мови.

 

Стаття 8. Офіційна українська мова

 

1. Основною мовою роботи, діловодства і документації всіх органів державної влади, місцевого самоврядування, підприємств та організацій є офіційна  українська мова.

2. Офіційна  письмова і усна українська мова - це основна мова,якою всі державні установи, юридичні особи і їх офіційні представники під час здійснення службових повноважень спілкуються між собою та звертаються до фізичних осіб.

3. Тлумачний словник офіційної української мови містить в собі весь словник державної мови та інші слова, припустимість застосування яких визначає спеціалізована міжвідомча комісія офіційної української мови. Тлумачний словник офіційної  української мови затверджує Кабінет Міністрів України.

4.Всі посадові та службові особи зобов’язані володіти державною і офіційною  українською мовами вільно спілкуватися ними із відвідувачами.

5. Сфери застосування офіційної української мови:

      5.1. Мовою роботи конференцій, зборів та інших офіційних зібрань, які проводяться органами державної влади та органами місцевого самоврядування, громадськими організаціями, є офіційна українська мова.

      5.2. Тексти офіційних оголошень, повідомлень виконуються офіційною українською мовою.

      5.3. Найменування органів державної влади і місцевого самоврядування, об’єднань громадян, підприємств, установ та організацій, написи на їх печатках, штампах, штемпелях, офіційних бланках і табличках виконуються офіційною українською мовою.

 

      5.4. Інформаційні плакати кандидатів на пост Президента України, кандидатів у народні депутати України, у депутати Верховної Ради

 

Автономної Республіки Крим, у депутати і посадові особи місцевого самоврядування від політичних партій друкуються офіційною українською мовою.  

      5.5. Судочинство в Україні у цивільних, господарських, адміністративних і кримінальних справах здійснюється офіційною українською мовою. Слідчі і судові документи складаються офіційною українською мовою.

Слідчі і судові документи відповідно до встановленого процесуальним законодавством порядку вручаються особам, які беруть участь у справі (обвинуваченому у кримінальній справі), офіційною українською, або в перекладі їх рідною мовою або іншою мовою, якою вони володіють.

 

     5.6. Офіційна українська мова є мовою роботи та актів з питань досудового розслідування, дізнання і прокурорського нагляду в Україні.

 

     5.7. Офіційна інформація про діяльність органів державної влади та органів місцевого самоврядування поширюється офіційною українською мовою.

     5.8. У економічній і соціальній діяльності державних підприємств, установ та організацій основною мовою є офіційна українська  мова.

      5.9. У економічній і соціальній діяльності об’єднань громадян, приватних підприємств, установ та організацій, громадян – суб’єктів підприємницької діяльності та фізичних осіб вільно використовуються офіційна українська мова.

      5.10. Адреси відправника та одержувача поштових відправлень, телеграм, що пересилаються в межах України, мають виконуватися офіційною українською мовою. Текст телеграми може бути написаний будь-якою мовою з використанням літер кирилиці або латинської абетки.

 

Стаття 9. Професійна українська мова

1.                  Професійна українська мова – це письмова і усна офіційна українська мова, доповнена спеціальними українськими термінами , уживаними представниками кожної професійної групи.

2.                  Словник кожної професійної  української мови затверджує кожне відповідне профільне міністерство.

3.                  Перелік професійних  українських мов і розподіл відповідальності за створення і ведення відповідних тлумачних словників професійних  українських мов між міністерствами затверджує Кабінет Міністрів України.

4.                  Професійна українська мова вживається:

           4.1. Під час здійснення професійної діяльності представниками однієї                                          

       &n

13.09.2016
|
0
/
5
|

Вам необхідна наша допомога?

замовити послугу

замовити послугу

Завантажити файл

Ви хочете долучитись до знищення корупції?

залишити резюме

залишити резюме

Завантажити файл